Вже декілька років думаю про те, що пора почати писати Родову книгу, історію свого роду, описати той чаc, в якому жили мої предки по розповідях батьків, по згадках діда з бабою. Традиції та свята, які відзначали мої пращури і що збереглося до сьогодення, до часу, в якому живу Я.
Весь цей час мені здавалось, що ще рано, я ще молодий та і писати не знаю про що. Сьогодні є розуміння, що може бути пізно. В теперішній час деякі речі так швидко розвиваються, що ми не встигаємо їх проаналізувати та зрозуміти, що відбувається та в яку сторону ці події нас ведуть. Те, що не так давно вважалось нормою, стало «відстоєм», а те, що сприймалося негативно, стало нормою, яку сприймають як істину. Але давайте по порядку.
Я думаю, що у тебе, читачу цієї статті, виникне питання, для чого писати цю Родову книгу?
Спробую вам та і собі дати відповідь на це питання.
Давайте уявимо, що в кожній родині вже є така книга, Родова книга, яку почали писати ваші пращури ще тисячу, а краще дві тисячі років тому і вона передається з покоління в покоління до сьогоднішнього дня. Її продовжував писати ваш батько, а потім почали писати її ви. І з приємним хвилюванням в душі вже декілька років думаєте, кому ви з ваших рідних передасте цю Родову книгу, хто буде продовжувати тисячолітню працю вашого роду. Не знаю, як ви, але я це уявив і розхвилювався.
Наскільки це допомогло б тримати зв’язок з пращурами і самому чітко уявляти, що ти є ланкою тисячолітнього роду, знаючи діяння твоїх пращурів, прадідів, дідів, ким вони були, як добували хліб, по яким канонам жили, в якого бога вірували, в яку церкву ходили, якою мовою говорили, до якого племені-роду відносились, звідки пішло твоє прізвище або фамілія. Все це допомогло б нам зрозуміти хто МИ, хто Я! Це допомогло б нам приймати правильні рішення в майбутньому, або навіть зараз.
Наприклад, ми знаємо що історія рухається по спіралі, все практично повторюється за тим же сценарієм, тільки змінюються декорації. Ми могли б відкрити Родову книгу і подивитися, коли дійсно відзначалося Різдво, 25 чи 7 числа, а можливо є третій варіант? Коли і чому прізвище Курча стало фамілеєю Курчатов, а Коваль – Ковальов. Хто, коли і для чого назвав Русь Україною? Як насправді жили мої предки до християнства, та ще багато чого ми могли б дізнатися від свого Роду. А не так як сьогодні, ми про все те вище написане в більшості дізнаємось із шкільної реформи Шкарлета або «Фейсбука» Цукербурга та ще «Вікіпедії» Джиммі Вейлза.
Надіюсь, ви розумієте, до чого я веду?
Всі знають прислів’я «Хто не знає свого минулого, той не має права на майбутнє». Це відноситься як до однієї людини, так і до її роду, і до цілого народу.
Якщо взяти мене, то я знаю по маминій стороні діда та бабу, я їх пам’ятаю, я з ними жив і знаю якими принципами вони керувались по життю. Трішки по розповідям бабусі та батьків знаю про прабабусю і зовсім трішки про прадіда і взагалі нічого не знаю про прапрадіда та прапрабабу. По батьковій стороні, я крізь дитячі спогади пам’ятаю бабу і зовсім не бачив діда. Про них мені розповідав батько і, знову ж таки, я нічого не знаю про прадіда та про прабабу.
Якщо взяти по давнім традиціям, пара яка хотіла одружитись, обов’язково повинна знати свій рід мінімум до сьомого коліна. А я і четвертого не знаю, не говорячи вже про сьоме. Ось так вийшло, що я Іван, незнаючий свого роду. Я не знаю, коли моє прізвище стало фамілією, де раніше проживали мої пращури, чим займались і.т.д. Точно знаю, що це впливає на моє життя, на подальше життя всього Роду.
Шкода, що раніше мене не цікавила ця тема, коли були живі мій дід з бабусею, я задав би їм мільйон питань, на які вони шукали б відповіді в спогадах своєї молодості та дитинства. В цих спогадах до дрібничок вони могли зустрітися з своїми рідними та згадати таке, що нібито, здається, було забуто назавжди і ніколи про це не згадавши. Таке буває, так відбувається з моїми батьками, коли, приїжджаючи до них, ми вечорами говоримо про наших рідних «Хто був той дядько, кого він взяв за жінку, з якої вона сім’ї і так далі». Видно в очах батьків, як вони знову переживають той час і стараються згадати чим побільше. Хоча спочатку до цієї ідеї віднеслись скептично «Навіщо воно тобі. Нічого я не знаю. Воно мені не треба було», – так говорила Мама, а зараз, при нагоді, з родичами піднімає сама цю тему.
Думаю, що тема Роду повинна бути однією з основних в шкільній програмі, часто підніматися в сім’ї, щоб була на слуху в дітей. Знаю, що така традиція є у мусульманських народів, в китайців, індусів, можливо, це одна з причин, що по статистиці їх роди збільшуються?!
Впевнений, що є люди, хто вже має Родову книгу, яку почав писати сам або вже перейшла до нього від батьків. Надіюсь, що ця стаття хоть чиюсь направить думку в напрямку, більше дізнатись про свій Рід та почати писати свою Родову книгу!
Карбушев Юрій Олександрович. Гельсінкі, Фінляндія
