Існує версія, що якийсь варіант цієї пісні все ж існував в народі ще до того, як його огранив Старицький. Говориться в різноманітних джерелах й про серенаду Левко, яка звучала так (саме в такій орфографії і пунктуації):
Ничка спускаетьця мисяшна, зоряна,
ясно, хочъ голкы збирай;
выйды коханая, выйды моторная,
часу кохання не гай!
Лыхо забудемо тутъ пидъ калыною,
и надъ панамы я панъ!
Глянь моя рыбонько: срибною хвылею
стелетьця полемъ туманъ.
Ставъ нибы чаривный, проминемъ всыпаный,
чы загадавсь, чы спыть?
Генъ на струнькiй осычыни
лыстя пестлыво тремтыть.
Небо глыбоке засiяне зорямы,
що то за Божа краса!
Зиркы онъ мыготять, попидъ тополямы,
такъ одбывае роса:
Ты не лякайся що свои ниженькы
вмочышъ въ прозору росу;
яжъ тебе, вирная, ажъ до хатынонькы
самъ на рукахъ однесу.
Ты не лякайся, шо змерзнешъ лебидко,
тепло: ни витру, ни хмаръ;
я тебе прыгорну, до свого серденька,
а воножъ палке, якъ жаръ!
1870 р.
