Доброго здоров’я всім читачам газети «до Землі з любов’ю!». В цьому матеріалі я хочу підняти тему, яка, можливо, не відноситься до землеробства, а в більшій степені відноситься до Людей, можна навіть сказати, «до Людей з любов’ю». Ці роздуми про силу слова, яке як і добриво для рослини, може бути хімічним і нашкодити йому. А якщо передозувати, так і взагалі рослина може зав’яти, і може бути натуральним, органічним, від якого рослина розвивається, цвіте та пахне, як говорять в народі. Так і слова для людини, їми можна підбадьорити, заспокоїти, надихнути. Від гарних слів і людина може цвісти та пахнути, а можна так сказати (ляпнути), що і зовсім від почутого людина може зчахнути. Ось така вона – сила слова.
Думаю, що більшість звернули увагу, як за короткий час стали акцентувати увагу на мові, як часто ми чуємо термін «правильно українською, так….» або «так українською не говорять, бо…» і ще є багато різних зауважень про українську балачку.
І зверніть увагу, що перша хвиля «правильної української мови» пішла не з інститутів або шкіл, а саме з телевізорів, радіо, інтернет через блогерів, політиків, шоуменів та інших медійних осіб. Це так звані експерти, яким чомусь люди довіряють, незважаючи на те, що більшість із тих авторитетів ще декілька років тому взагалі не розмовляли українською. А ще немало важливо, що більшість з них не є Українцями, але не менш з тим, цю хвилю «правильно розмовляй українською» підхопив український народ і почалось масове ЗНО серед населення. Не «доброго дня», а «добрий день»; не «на Україні», а «в Україні»; не «жінка директор», а «директриня». І так гостро стало це питання, що між сусідами та родичами виникають грім та блискавки, а хто з них правий???
Розповім вам для прикладу особисту ситуацію з свого життя на цю тему. Телефонує якось мені мій сусід Віктор. Я, піднімаючи слухавку, зразу вітаюся з ним:
– Здрастуй, сусід.
А він відповідає:
– Не здрастуй, а добрий день! Та зразу продовжує:
– Мене твої бджоли вже замучили, як тільки вийду на вулицю, так зразу і вжалить. Сьогодні вже три вжалили, боюся з хати виходити. Якщо не забереш вулики з участка, я їх спалю.
Вся ця промова була доволі агресивна та з великим вмістом НЕнормативної лексики. І кинув трубку.
Розбираючи цю ситуацію, можна зробити такий висновок, що поздоровкавшись «добрий день» Віктор констатує факт, що день дійсно добрий, в нього гарно складаються справи, його вжалило декілька бджіл, він відчуває, що це йому додало здоров’я та бадьорості, від цього він захотів зателефонувати мені і подякувати, або просто розповісти, як йому зараз добре. Але тут все по-інакшому, констатувавши, що «добрий день» я зрозумів, що зовсім він не добрий для Віктора, і вже він недобрий для мене, і відчуваю, що і для бджіл скоро він теж не буде добрим.
Такі привітання ми починаємо чути все більше та більше, враховуючи сьогоднішню війну в країні, що майже щодня хоронять хлопців, проводжаючи їх в останній шлях, люди стоять на колінах, і при тому говорити, що «день добрий»? А вам не схоже це на методи інквізиції, яка катувала людей заради їхнього ж спасіння та блага? А того, кого катують, переконують, що просто він не розуміє, що день заре добрий!? Прошу вибачення за жахливий приклад!
Тому є більш зрозумілим привітання «доброго дня» або «доброго ранку чи вечора» – це є побажання людини, її намір, бажання зробити людині приємно, і найменше, що ми можемо, це хоча б щиро побажати, не знаючи, що саме зараз в людини на душі.
Моя бабуся з дідом завжди здоровались, бажаючи «доброго здоров’я». Ми всі точно раніше чули в більшості привітання від старших людей у формі побажання.
На цю статтю мене надихнув епізод з фільму українського режисера Івана Миколайчука «Така пізня, така тепла осінь», знятий в 1981 році. Там молода дівчина приїхала в село і йде по вулиці, з нею всі вітаються «доброго ранку», «доброго ранку» і жоден не привітався по-інакшому. Так вітались завжди в нашому селі, і тільки недавно сказали, що це, нібито, не вірно (аж смішно).
Дехто може запитати, а яка різниця, як привітатися, і чи має це якесь значення? Я впевнений, що має значення, та ще й велике. По-перше, якщо хтось по телевізору робить такий вброс, як треба говорити правильно, то для мене це вже аргумент, що це тема дуже важлива. А по-друге, я писав вище про силу слова, і коли нам внушають, що правильно тільки так, і саме це правильно стало в цей тяжкий преріод життя українців, привітання «добрий день» знижує чутливість людини, і вона стає черствішою, що, мабуть, комусь і потрібно.
Взагалі зараз заганяють живу, багату українську мову в рамки скудної латинської буцегарні, переконуючи нас в тому, що це є признак, тенденції цивілізованого світу. Але ми з вами точно знаємо, куди ця тенденція нас привела та хоче вести далі. І тільки коли ми будемо пильно вслуховуватись, що нам говорять, та чітко старатися сказати потрібне слово в потрібний час, звертати увагу на образи, які лунають з різних джерел, ми зможемо залишатися людиною з усім букетом відчуттів, наділених нам Богом.
Я не є філологом, та не знаю як по-научному потрібно говорити, але я керуюсь відчуттями та логікою. І на питання, як правильно вітатись «доброго дня» чи «добрий день»?, з певністю скажу, що правильні два варіанти, просто потрібно враховувати обставини, при яких ми вітаємось, от і все!
Завжди потрібно враховувати обставини, що, коли і з ким говорити, підбираючи кожне слово-образ. Враховуючи, що нам, Слов’янам, можна сказати, пощастило володіти, можливо, найбагатшою мовою в світі. Тільки завдяки тому, що ми можемо речення формулювати порізному, в нас так багато народних пісень. В народі говорять, що українська мова – це солов’їна мова, і неможливо уявити, як би ми виправляли солов’я, що нібито якійсь звук він виспівує не вірно. Хоча на «голос країни» і таке буває.
Я закликаю до того, щоб ми зберегли унікальність нашої мови, зберегли нашу балачку, яка відрізняється практично в кожній області, і водночас така зрозуміла, рідна для всіх нас, Українців.
З повагою, син України,
Карбушев Юрій Олександрович
Член Клубу ОЗ
м. Рівне
