З-поміж вітряків, що височіють на пагорбі, запахло хлібом та пирогами, як з печі моєї бабусі Марії. І щокате босоноге дівча з окрайцем хрусткого ще гарячого хліба подріботіло малими ноженятами по прохолодній вранішній росі в яблуневий сад на гойдалку. В далині висвистував невтомний соловейко і «кумкали» жаби. Відчуття безтурботності, радості, спокою і тепла огорнули мене наче мамині обійми, бо я впізнала те дівча – то була я.
Стежка вела мене кудись у невідомість, і я бігла не озираючись. Відчувши на собі погляд, зупинилась. Із загорожі, поряд з біленькою хатиною з кумедними круглими вікнами, на мене дивились восьмеро грайливих козенят і чулось бекання кучерявих овець. А дві молодиці в квітчатих хустинах вели торг з дідом. Об’єкт їхнього азарту – двоє маленьких поросят, що час від часу пронизливо кувікають.
Огрядний дядько в солом’яному брилі, шароварах і вишиванці вихваляє своє бджолине господарство і частує натовп, що обступив його, медовухою, калинівкою, вишнівкою. А його ошатна господиня, в червоному намисті в три ряди, пригощає медом та медовими смаколиками. От би мені таке намисто!
Повсюди галас, чути сміх, пісні і жарти.
Горшки, макітри, глечики й полумиски яскравою кучугурою виблискують в променях весняного сонця, аж сліпить очі. Ось вже я кручу гончарський круг, і в моїх долонях народжується маленький глечик. А поряд біля возу красуються молоді саджанці сливи, груші, яблуні, черешні, порічки, смородини, малини. Чекають на своїх господарів саджанці троянд, лілії та жоржини.
Пробираючись крізь натовпи людей, я опинилась біля криниці з журавлем. А трохи в бік від неї на чистенькому спориші сидить бабця, розіклавши перед собою на купки якесь зілля. Тут і материнка, і деревій, чистотіл, безсмертники, соняшниковий цвіт, чебрець, ромашки. Це те, що я впізнала. Такі квіти ми з бабусею ходили збирати за темний ліс на «казкову» галявину. Закривши очі, з легким подихом вітру я вдихнула аромати цих трав.
Голосне іржання коней збентежило мене, серце забилось частіше. Погляд зупинився на парубку з оселедцем на голові на вороному коні, що майстерно виробляв всілякі викрутаси в сідлі.
Мене вела цікавість все далі й далі. Хотілось все подивитись, зазирнути в кожен куточок гамірливої ярмарки. І тут біля старої дерев’яної церкви мене за руку впіймав татко. Він поклав на мою білобрису голівку вінок з красивих яскравих квітів з барвистими стрічками та надів червоне намисто. Моїй радості немає меж! Мрії збуваються!!! Тепер я ще та модниця. А якась незнайома тьотя, що ніяк не могла натішитись моєю красою, дала мені в’язку бубликів і величезну різнокольорову цукерку-смоктунець.
На ярмарці весело та гомінливо: товар красивий, люди святкові, аж співати хочеться… Заграла сопілка, забриніла бандура, і юнак з кумедною зачіскою вдарив по цимбалах, а з його вуст полилась знайома мені пісня:
Вірність гідності,
Вірність стійкості.
Від незламності
І до ніжності.
Це сміливості
Наші якості,
Особливості нашої нації
Мудрість пращурів,
Чуйність матерів
Від нащадків всіх
І до наших днів.
Розквітай, мій дім,
Розквітай, мій рід,
Лети! Лети!
По світу лети!..
Це ж рингтон мого будильника… Це – сон… Це сон наяву!
А можливо, це імпульси моєї пам’яті? Бо ще лише півтора роки тому в нашому місті проходила Воздвиженська ярмарка. А рік тому на Першому Органічному Форумі я навіть приймала участь в невеликій ярмарці.
Або ж це політ моїх фантазій? В передчутті майбутнього дійства, «Органічної ярмарки», яка відбудеться 19 березня в прекрасному місці, в музеї просто неба у Пирогові, запрошення на яку я нещодавно отримала від улюбленої газети «до Землі з любов’ю!”.
Хтось осудить і скаже, що зараз війна і не час для таких забав. Та на мій погляд, варто скористатись можливістю хоч на один день звільнитись від сьогоденної рутини, сумних вістей, тяжких думок і болю, та поринути у яскравий світ прекрасного. Доторкнутись до життя та побуту попередніх поколінь з різних регіонів України. Пізнати щось нове. Насолодитись спілкуванням один з одним. Наповнитись силою духу єднання українського народу задля вільного і щасливого життя.
Бережи нас Боже. І до зустрічі на ярмарці!
